Працівник, який працевлаштовується за сумісництвом, може як мати трудову книжку «на руках» так і не мати її.

Випадки наявності/відсутності трудової книжки у працівника-сумісника:

• трудова книжка зберігається у працівника, якщо на основне місце роботи він був прийнятий після 10 червня 2021 року;
• трудова книжка зберігається у роботодавця, якщо на основне місце роботи працівник був прийнятий до 10 червня 2021 року.

Тому працівник-сумісник під час працевлаштування буде надавати трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Який документ має надати працівник замість трудової книжки?

Працівник має надати відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування. На сьогодні такими відомостями є інформація з Реєстру застрахованих осіб відповідно до пункту 6 розділу V Положення про Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 (далі — Положення № 10-1), що формується та надається, зокрема, за такими формами:

• індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5; додаток 4 до Положення № 10-1);
• індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-7; додаток 5 до Положення № 10-1);
• дані про трудовий та страховий стаж (додаток 9 до Положення № 10-1).

А також відомості про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб у формі довідки “Витяг з електронної трудової книжки» (далі — «Витяг з ЕТК».

В магазині, у відділі де я працюю під час інвентаризації виявили товари з кінцевим строком придатності, терміни зберігання яких минули. Керівництво вимагає від працівників відділу оплатити товар до кінця дня. Тим, хто не оплатить, погрожують звільненням. Чи законно це?

Схiдне міжрегiональне управлiння Держпрац відповідь: 

Дії посадових осіб роботодавця не забезпечують дотримання гарантій при покладанні матеріальної відповідальності на працівників, що встановлені законодавством про працю і є незаконними.

Згідно статті 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Роботодавець зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. (стаття 131 КЗпП).

Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника покладається на роботодавця. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 КЗпП.

Порядок покриття шкоди працівником визначений ст. 136 КЗпП.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.
Погроза звільненням, якщо ви не заплатите за товари, терміни зберігання яких минули, є формою тиску. Звільнення працівника за ініціативою роботодавця має чіткі підстави, передбачені ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Не згода працівника оплатити вартість товарів, терміни зберігання яких минули, не є законною підставою для його звільнення.

Примус працівника і відшкодування ним вартості матеріальних цінностей (притягнення до матеріальної відповідальності) без законних підстав, незаконне звільнення працівника з роботи може бути кваліфіковане як грубе порушення законодавства про працю, за яке передбачена кримінальна відповідальність (ст. 172 ККУ).

У разі якщо посадовими особами здійснюються дії, що мають ознаки кримінального злочину, а форми тиску не припиняються телефонуйте на 102 і повідомте про злочин. Диспетчер зареєструє ваше звернення і направить слідчо-оперативну групу або запропонує вам прийти до відділення. Зафіксуйте номер вашого звернення.

Ви маєте право звернуться зі скаргою на дії роботодавця до Держпраці, зокрема скориставшись формою для подання електронних звернень.

Фахівці Держпраці у листі від 09.09.2025 № Ц/2/2331-3В-25 зауважили, що відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Оскільки вихід на пенсію є одноразовою подією вважаємо, що з огляду на норми частини першої статті 38 КЗпП України, працівник після досягнення пенсійного віку (оформлення пенсії) може звільнитися лише одного разу за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.

Можлива ситуація, коли на дату набуття права на пенсію працівник працює за сумісництвом та перебуває одночасно в трудових відносинах з кількома роботодавцями. У такому разі виникає право працівника припинити трудові відносини за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію з усіма роботодавцями, з якими він перебував у трудових відносинах на дату призначення пенсії.

На нашу думку, застосування підстави для звільнення за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію згідно частини першої статті 38 КЗпП України обмежується лише першим випадком звільнення з роботи після досягнення пенсійного віку (оформлення пенсії).

Звертаємо увагу, що листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм.

Державна податкова служба України нагадує: оплачувані відпустки для вагітних жінок і працівників із дітьми фінансуються завдяки офіційній зайнятості та сплаті податків.

Якщо праця задекларована, роботодавець:

- нараховує та сплачує податок на доходи фізичних осіб (18 %),

- утримує військовий збір (5 %),

- сплачує єдиний соціальний внесок (22 %) за кожного працівника.

Офіційне працевлаштування гарантує:

- оплачувану відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами (70 днів до і 56 днів після пологів, більше – при ускладненнях чи народженні двох і більше дітей);

- одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини (до 14 днів для батька чи інших родичів, які доглядають за дитиною);

- відпустку для догляду за дитиною (до 3 або 6 років);

- одноразову оплачувану відпустку при всиновленні дитини (56 днів, або 70 – при всиновленні двох або більше дітей);

- щорічну додаткову відпустку (10 – 17 днів для батьків двох або більше дітей до 15 років, дітей з інвалідністю чи усиновлених дітей).

Працівники, які працюють неофіційно, позбавляють себе права на ці гарантії, а також соціальні та страхові виплати у разі хвороби чи декрету.

Стаття 30 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що:

• нормативно-правові акти з охорони праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на дільницях і в інших місцях трудового та професійного навчання, облаштованих у будь-яких навчальних закладах;
• організація охорони праці на цих об’єктах, а також порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями й студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних закладах визначаються Міністерством освіти і науки, за погодженням із відповідним профспілковим органом;
• до учнів і студентів, які проходять трудове та професійне навчання чи виробничу практику на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про охорону праці в такому ж порядку, що й до працівників підприємства.

 Електронний документообіг між платником податків та контролюючим органом здійснюється відповідно до норм Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) (п. 42.6 ст. 42 ПКУ) та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 (далі – Порядок).

Пунктом 48.5 ст. 48 ПКУ визначено, що податкова декларація повинна бути підписана, зокрема, керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису (далі – КЕП) або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (п.п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПКУ).

Згідно з п. 2 розд. ІІ Порядку платник створює електронні документи у строки та відповідно до порядку, що визначені законодавством для відповідних документів в електронній та паперовій формі, із зазначенням усіх обов’язкових реквізитів та з використанням засобу КЕП та печатки (за наявності), керуючись Порядком.

Керівник платника податків визначає, змінює перелік уповноважених осіб платника податків, які наділяються правом підписання, подання, отримання ними документів та інформації через електронний кабінет від імені платника податків, та визначає їхні повноваження (абзац другий п. 42.6 ст. 42 глави 1 розд. ІІ ПКУ).

Для надання права підпису електронних документів іншим особам, яким делеговано право підпису, платник повідомляє про таких осіб контролюючий орган, на обліку в якому перебуває платник, шляхом направлення повідомлення про надання інформації щодо кваліфікованого або удосконаленого електронного підпису (далі – Повідомлення) в електронному вигляді за формою згідно з додатком 1 до Порядку (п. 3 розд. ІІІ Порядку).

До Повідомлення вноситься інформація про підписувача (підписувачів), якому (яким) надається право підпису електронних документів. На сформоване Повідомлення першими накладаються кваліфіковані або удосконалені електронні підписи, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронних підписів усіх осіб, включених до Повідомлення, у порядку черговості їх внесення до Повідомлення, після них – кваліфікований або удосконалений електронний підпис керівника і останньою – кваліфікована електронна печатка (за наявності), що базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки (п. 4 розд. ІІІ Порядку). Тобто, керівником до контролюючого органу подається Повідомлення на головного бухгалтера з типом підпису – «директор».

Слід зазначити, якщо головного бухгалтера одночасно призначено тимчасово виконувати обов’язки керівника (директора), то при поданні податкової звітності в електронному вигляді, електронні підписи юридичної особи накладаються у такому порядку:

• першим – кваліфікований або удосконалений електронний підпис директора,
• другим – кваліфікована електронна печатка (за наявності), що базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки, попередньо змінивши, зокрема, в налаштуваннях Електронного кабінету поле «використання підписів».

Так, вноситься. Перед записом про прийняття працівника на роботу роботодавець має внести запис про його навчання з посиланням на документ, який це підтверджує.