Звільнення за власним бажанням — це гарантоване трудове право працівника, передбачене законодавством. Водночас на практиці трапляються випадки, коли роботодавець відмовляється приймати заяву, затягує її реєстрацію або створює штучні перешкоди. Розповідаємо, як діяти в таких ситуаціях і як захистити свої права.

1. Які права гарантує закон?

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП), працівник має право в будь-який момент розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши роботодавця за два тижні.

Стаття 38 також визначає випадки, коли працівник може звільнитися без відпрацювання двотижневого строку, зокрема:

• переїзд на нове місце проживання;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання в місцевості за медичними показаннями;
• догляд за дитиною або хворим родичем;
• інші поважні причини.

Заява працівника про звільнення є одностороннім волевиявленням, а роботодавець не може його блокувати — він лише оформлює юридичну процедуру.

2. Якщо заяву «не приймають»: як зафіксувати подання

Щоб уникнути суперечок і довести факт подання, важливо мати документальне підтвердження. Закон не встановлює обов’язку отримувати підпис керівника на заяві — важливо довести її вручення.

Найефективніші способи:

• подати через канцелярію/відділ кадрів
• попросити поставити на копії: вхідний номер, дату та час реєстрації, підпис відповідальної особи.
• надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення

Отримана поштою дата вручення буде вважатися датою подання заяви. Це найсильніший доказ у суді.

• надіслати на офіційну електронну адресу роботодавця

Бажано додати електронний підпис, але навіть лист без нього може служити доказом подачі, якщо роботодавець користується корпоративною поштою.

Важливо: саме дата вручення заяви, підтверджена доказами, запускає двотижневий строк звільнення.

3. Як правильно оформити заяву

Заява має містити мінімум обов’язкових реквізитів:

• кому адресована (посада та ПІБ керівника, назва підприємства);
• від кого (ПІБ працівника, посада);
• текст: «Прошу звільнити мене за власним бажанням…»;
• дата звільнення (краще завжди вказувати конкретну);
• дата і підпис.

4. Якщо роботодавець рве заяву, не реєструє її або відмовляється оформити звільнення

Право працівника на звільнення не залежить від волі роботодавця.

Обов’язки роботодавця у день звільнення визначені ст. 47 та ст. 83 КЗпП, зокрема:

• видати наказ про звільнення,
• видати трудову книжку (якщо вона у нього/внести запис),
• провести повний розрахунок (зарплата, компенсація відпусток тощо).

Якщо роботодавець перешкоджає звільненню:

• Зберіть докази

1. копія заяви з реєстрацією або квитанція про відправку листа;
2. електронні листи;
3. можливі свідки;
4. аудіозаписи (якщо дозволено — особа має право фіксувати розмову, учасником якої є).

• Надішліть письмову вимогу

Офіційною претензією вимагайте оформити звільнення та видати документи.

• Зверніться до суду

Суд може:

• визнати факт припинення трудових відносин за заявою;
• зобов’язати оформити наказ;
• зобов’язати внести запис до трудової книжки;
• стягнути середній заробіток за затримку видачі трудової;
• стягнути моральну шкоду.

Практика судів підтверджує: досить довести факт подання заяви, навіть якщо роботодавець «робив вигляд, що її не отримував».

5. Практичні поради, які зменшують ризики

Надсилайте заяву рекомендованим листом або реєструйте в канцелярії.

На копії обов’язково має бути вхідний номер та дата.

Зберігайте всі докази, навіть незначні.

Не погоджуйтеся на «усні домовленості».

Уникайте повідомлень у месенджерах — це слабкі докази порівняно з поштовими квитанціями.

Висновок

Відмова роботодавця прийняти заяву про звільнення не позбавляє працівника права звільнитися. Головне — правильно зафіксувати факт подання. Закон на стороні працівника, а у разі спору суд стає найефективнішим механізмом захисту.

Тож навіть у випадку спротиву роботодавця, працівник може реалізувати своє право на звільнення та вимагати належного оформлення і виплат.