Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 359/8573/20 сформувала важливу правову позицію щодо застосування ст. 45 КЗпП України.

Ключові висновки Суду:

Кожна первинна профспілкова організація має право самостійно вимагати звільнення керівника підприємства, навіть якщо вона:

— не входить до спільного представницького органу;

— не брала участі в укладенні колективного договору.

Усі профспілки є рівними у своїх правах відповідно до Конституції України.

Профспілка, звертаючись із такою вимогою, захищає не лише своїх членів, а колективні інтереси всіх працівників підприємства, незалежно від членства у профспілці.

Вимога про звільнення керівника — це виключний правовий механізм, який застосовується лише у випадку порушення керівником:

• трудового законодавства;
• законодавства про колективні договори;
• Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Вимога профспілки повинна бути детально обґрунтованою та містити конкретні факти порушень, підтверджені доказами.

Верховний Суд наголосив: формальне або незначне порушення не може бути достатньою підставою для звільнення керівника.

Профспілка не може використовувати ст.45 КЗпП як інструмент тиску на роботодавця або механізм так званого “соціального шантажу”.

Саме профспілка повинна довести наявність законних підстав для звільнення, так само як роботодавець доводить законність звільнення працівника.

Рішення профспілки не є остаточним — керівник або власник мають право оскаржити його до суду, а виконання вимоги зупиняється до ухвалення рішення судом.

Практичний висновок:

Стаття 45 КЗпП не дає профспілці безумовного права звільняти керівника. Суд перевірятиме законність, обґрунтованість, істотність порушення та баланс інтересів між працівниками, власником і керівником підприємства.