Із метою задоволення життєво важливих потреб та інтересів працівників статтями 25 і 26 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі — Закон № 504), статтею 84 КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами врегульовано питання надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпустки, що надаються в обов'язковому порядку працівникам за їх бажанням на підставі суб’єктивного права, визначеного законом, і відпустки за згодою сторін, тобто відпустки, що надаються за сімейними обставинами та з інших причин.

Перелік причин законодавством не встановлено, тому поважність їх залежить від конкретних обставин, що виникли у працівника, і підтверджувати їх документами не потрібно.

Відпустка «за свій рахунок» не переноситься на інший період чи наступний рік, її можна використати лише коли працівник наділений відповідним статусом, тобто в календарному році.

Статтею 11 Закону № 504 передбачено перенесення тільки щорічної відпустки. Згідно з частиною сьомою статті 20 Закону № 504 додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону № 504, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 Закону № 504.

Не передбачено чинним законодавством перенесення відпустки без збереження заробітної плати на інший період й у випадку тимчасової непрацездатності працівника. За період перебування застрахованої особи у такій відпустці допомога по тимчасовій непрацездатності не надається (Закону України від 23 березня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).