Порядок надання відпусток без збереження заробітної плати під час дії воєнного стану визначається:                                                                        

• Законом України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон №2136);
• Законом України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі Закон №504);
• Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 25 Закону про відпустки певній категорії працівників, визначених в даній нормі, за їх бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати на термін, який не перевищуватиме кількість передбачених законодавством календарних днів.

Щодо надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін визначених ст. 26 Закону, то така відпустка може надаватися працівникові за сімейними обставинами та з інших причин на термін обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом але не більше 30 календарних днів на рік. Також за цією статтею на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів. Відпустка за цією підставою надається один раз за ввесь період дії воєнного стану.

Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо використання зазначеної відпустки частинами, тобто працівник може взяти відразу всі 90 календарних днів відпустки, або використати відпустку частинами упродовж дії воєнного стану.

Отже, якщо при написанні заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати працівник вказує кількість календарних днів, які менше ніж максимальна кількість, передбачена ст. 26 Закону про відпустки, то у працівника виникає право на протязі календарного року на отримання при необхідності відпустки без збереження заробітної плати на невикористану ним кількість передбачених законодавством календарних днів. При цьому також необхідно узгодити дане рішення працівника з роботодавцем.