Загальний порядок укладення трудового договору передбачено статтею 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).

Трудовий договір визначає взаємні права та обов’язки сторін, умови праці працівника.

Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, загалом не відрізняється від правового становища працівників, які уклали трудові угоди на невизначений термін (вони також мають право на відпустку, грошову компенсацію за невикористану відпустку тощо).

Строк дії, встановлений за погодженням сторін або необхідний для виконання певної роботи, вказує на те, що цей трудовий договір є строковим.

Найсуттєвішою відмінністю між безстроковим та строковим трудовим договором є те, що останній зазвичай припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (ст. 241-1 КЗпП). До того ж не потрібно ані заяви працівника, ані обґрунтування причин його звільнення.

Однак варто зазначити, що самого лише факту закінчення строку договору замало для припинення його дії. Для цього необхідно волевиявлення хоча б однієї зі сторін строкового договору.

Так, роботодавець, що бажає розірвати трудові відносини, повинен не пізніше, ніж в останній день роботи працівника за строковим договором, видати наказ (розпорядження) про його звільнення на підставі наказу (розпорядження) про прийняття на роботу, за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП (закінчення строку договору).