Усе залежить від того, про який вид відпусток йдеться, розповідає Таміла Радченко, uteka.ua. Адже законодавством передбачено відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:

• в обов’язковому порядку (ст. 84 КЗпП; ст. 25 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», далі – Закон № 504);
• за згодою сторін (ст. 84 КЗпП та ст. 26 Закону № 504).

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 12 Закону від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136) у в період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу ВПО, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в заяві, але не більше 90 календарних днів.

Отже, якщо в заяві працівник просить надати йому відпустку відповідно до ст. 25 Закону № 504 або згідно зі ст. 12 Закону № 2136 (на період дії воєнного стану як ВПО або як особі, яка виїхала за кордон), відмовити в наданні таких відпусток роботодавець не має права.

Проте, якщо працівник не виїхав за кордон і не є ВПО, а просить надати йому відпустку без збереження зарплати на період воєнного стану на підставі частини третьої ст. 26 Закону № 504, слід зважати на таке.

Цією нормою передбачено, що відпустка без збереження зарплати за згодою сторін надається, зокрема, у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, і роботодавець на прохання працівника може надати йому таку відпустку без обмеження строку, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону № 504 (йдеться про обмеження тривалості відпустки без збереження зарплати за згодою сторін – не більш як 30 календарних днів на рік).

Тривалість відпустки, яка надається згідно з ч. 3 ст. 26 Закону № 504, визначається угодою сторін.

Отже, роботодавець може й не погодитися надати відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч. 3 ст. 26 Закону № 504, і його відмова буде законною.