Законодавством України визначено, що працiвник має право реалiзувати свої здiбностi до продуктивної i творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декiлькох пiдприємствах, в установах, органiзацiях, якщо iнше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторiн.

У сфері трудових відносин існують такі поняття як сумісництво і суміщення і їх доволі часто плутають, а тому розглянемо притаманні їм відмінності.

Відповідно до статті 102-1 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи. Працівники які працюють за сумісництвом одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

На практиці сумісництво поділяють на зовнішнє та внутрішнє.

При зовнішньому сумісництві робота виконується на іншому підприємстві чи в суб’єкта підприємництва (не за основним місцем роботи).

При внутрішньому сумісництві робота виконується на тому самому підприємстві де працівник працює як основний працівник і як сумісник, але роботу за сумісництвом здійснює у вільний від основної роботи час. Облік робочого часу за сумісництвом ведеться окремо від обліку робочого часу за основною посадою.

Оскільки із сумісником як внутрішнім так і зовнішнім укладається окремий трудовий договір, варто пам’ятати про необхідність подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до податкової служби.

Під поняттям суміщення розуміють виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи.

Тобто, суміщення – один зі способів залучення вже працевлаштованого працівника до виконання обов’язків за іншою (відмінною від обійманої) вакантною посадою в межах раніше укладеного трудового договору. Робота здійснюється на тому самому підприємстві в основний робочий час у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи за рахунок збільшення інтенсивності праці та обсягу виконуваної роботи при незмінній тривалості робочого часу, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При цьому окремий трудовий договір з працівником не укладається, лише видається наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням та встановлюється доплата до основної заробітної плати.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, згідно з частиною другою статті 105 КЗпП України, встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі.
Робота за суміщенням у табелі обліку використання робочого часу не відображається. Запис про роботу за суміщенням, до трудової книжки працівника, не вноситься.

Передумовою як для суміщення професій (посад), так і для сумісництва є наявність у штатному розписі вакантної посади. За відсутності вакансії суміщення або сумісництво неможливо.

Таким чином, робота за сумісництвом – це виконання роботи в додатковий час (вільний від основної роботи), а робота за суміщенням здійснюється в той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи.