Роз’яснює фахівець управління інспекційної діяльності у Кіровоградській області.

Відповідно до вимог статті 102-1 КЗпП України, сумісництвом вважається виконання працівником, окрім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця.

Працівник, у якого немає основного місця роботи, не може працювати за сумісництвом.

Раніше основне місце роботи визначали як таке, де зберігають трудову книжку працівника. Після 10.06.2021 працівник не зобов’язаний подавати трудову книжку при прийнятті на роботу (ст. 24, 48 КЗпП, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі»).

З 10 червня 2021 року (з початком переходу на електронні трудові книжки) п. 12 ст. 1 Закону про ЄСВ та п. 3¹ частини другої ст. 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що основне місце роботи — це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.

Міністерство соціальної політики у листі від 18.10.2017 р. № 446/0/22-17/134 зазначило, що згідно із частиною першою статті 32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв’язку з цим, якщо працівник залишиться працювати на тій самій посаді в межах підприємства, переведення у розумінні статті 32 КЗпП, на думку Міністерства соціальної політики, не може бути застосовано.

Питання про переведення з основного місця роботи на роботу за сумісництвом (і навпаки) у роботодавців досі подекуди виникає. Чинне законодавство не дає нам чіткої відповіді на це запитання.

Аргументи на користь «звільнення-прийняття»:

• відсутність поняття «переведення з основного місця роботи на місце роботи за сумісництвом і навпаки» у КЗпП;
• проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок № 100) у разі переведення;
• проблеми з визначенням розрахункового періоду відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266) у разі переведення;
• неможливість дотримання норм щодо подання повідомлення до податкової про укладення трудового договору з працівником та щодо відображення в додатку 5 Податкового розрахунку;
• відсутність порядку відображення «переведення» у трудовій книжці працівника.

Враховуючи зазначене, вважаємо, що у такому випадку працівника доцільно звільнити з посади за сумісництвом, а потім прийняти на основне місце роботи за новим трудовим договором, враховуючи вимоги статті 24 КЗпП.