17 квітня 2026 року у справі № 203/5640/23 Верховний Суд сформував важливу позицію щодо застосування статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Суть спору

Працівниця АТ «Укрзалізниця», яка працювала старшим ревізором у Дніпрі, оскаржила наказ роботодавця про призупинення дії трудового договору, виданий у травні 2022 року.

Роботодавець припинив виплату зарплати, посилаючись на воєнний стан. Однак працівниця зазначила, що:

• підприємство продовжувало працювати;
• бойові дії у місті не велися;
• вона могла виконувати свої обов’язки.

Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік працівниці. Верховний Суд підтвердив їх висновки.

Ключова позиція Верховного Суду

Суд наголосив: призупинення дії трудового договору — це винятковий механізм, а не універсальний спосіб реагування на складну економічну ситуацію чи сам факт війни.

Для законного призупинення мають одночасно існувати дві умови:

1. роботодавець об’єктивно не може надати роботу;

2. працівник об’єктивно не може її виконувати.

Якщо хоча б одна сторона має можливість виконувати свої обов’язки — підстав для призупинення немає.

Верховний Суд окремо підкреслив:

• сам факт військової агресії не є автоматичною підставою для призупинення трудового договору;
• зменшення обсягів роботи чи фінансові труднощі не доводять неможливість забезпечити працівника роботою;
• роботодавець повинен надати належні докази реальної неможливості роботи.

Наслідки незаконного призупинення

Якщо працівника безпідставно позбавили можливості працювати, роботодавець зобов’язаний компенсувати середній заробіток за весь період такого порушення.

Це рішення є орієнтиром для всіх роботодавців та працівників:

воєнний стан не скасовує трудових гарантій, а призупинення трудового договору можливе лише за наявності реальних, доведених та виняткових обставин.