Працівника переведено на дистанційну роботу, але за його посадою згідно з колективним договором передбачено надання відпустки за ненормований робочий день. Чи правомірне надання такої відпустки дистанційнику розповідає Таміла Радченко, uteka.ua

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», відпустка за ненормований робочий день належить до виду щорічних додаткових відпусток. Працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою (трудовим договором). Порядок надання відпусток за ненормований робочий день регулюється також Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженими наказом Мінпраці та соцполітики від 10.10.1997 № 7.

Згідно з п. 1 Наказу № 7 ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який установлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці в такому разі визначається не лише тривалістю робочого часу, а й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Для цього підприємство, установа, організація визначає самостійно в колективному договорі перелік професій і посад, працівникам на яких може запроваджуватися ненормований робочий день, та встановлює тривалість щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за кожним видом робіт, професій, посад, зважаючи на періодичність виконання робіт понад установлену тривалість робочого часу, коло обов’язків і обсяг виконаних робіт.

Щодо дистанційної роботи, то порядок та умови її виконання передбачено ст. 60-2 КЗпП. Згідно з цією статтею дистанційна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, у будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

У разі дистанційної роботи працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором (ч. 5 ст. 602 КЗпП). Проте загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених ст. 50 і 51 КЗпП. Звідси можна дійти висновку, що працівник-«дистанційник» повинен працювати в межах норми робочого часу, а не нормовано.

Водночас у п. 18 Типової форми трудового договору про дистанційну роботу, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 05.05.2021 № 913-21, зазначено, що працівникові, з яким укладено договір про дистанційну роботу, надаються інші види відпусток, передбачені законодавством, колективним договором, угодою та цим договором.

Тож якщо у письмовому трудовому договорі про дистанційну роботу зазначено, що за ненормований робочий день надається відпустка, її необхідно надавати.

Проте під час воєнного стану письмовий трудовий договір про дистанційну роботу може не укладатися (ч. 11 ст. 60-2 КЗпП). У такому разі слід керуватися умовами колективного договору підприємства. Якщо в ньому передбачено посаду, на якій працює працівник-«дистанційник», і немає застереження, що в разі переведення працівника на дистанційну роботу відпустка за ненормований робочий день не надається, працівник матиме право на таку відпустку.