До Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі – Міжрегіональне управління) звернулась пані Ольга, особа з інвалідністю ІІІ групи, зі скаргою на роботодавця, який відмовляє у наданні відпустки без збереження заробітної плати, як суміснику, що знаходиться у відпустці за основним місцем роботи.

Інспектором праці Міжрегіонального управління проведено інформаційно-роз’яснювальну роботу щодо ефективних засобів дотримання законодавства про працю та запобігання можливим його порушенням, та доведено, що статтею 45 Конституції України гарантується  право на відпочинок кожному, хто працює.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 25 Закону України «Про відпустки» визначено перелік випадків, коли роботодавець зобов’язаний надати працівнику відпустку без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку.

Так, пунктом 14 статті 25 Закону України «Про відпустки» встановлено, що сумісникам, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку до закінчення відпустки за основним місцем роботи.

Тобто роботодавець не може відмовити працівнику в наданні вищезазначеної відпустки у разі його бажання.

Також, було повідомлено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно.

За результатами роз’яснювальної роботи роботодавцем було надано відпустку без збереження заробітної плати суміснику до закінчення відпустки за основним місцем роботи.