Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. Слід зауважити, що законодавством не передбачено обов’язкового відпрацювання працівником 2 тижнів перед звільненням. Законодавець лише зобов’язує працівника повідомити роботодавця про свій намір звільнитися, що дасть змогу роботодавцеві знайти йому заміну.

Якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю;
• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом;
• з інших поважних причин,

роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Вимоги частини першої статті 38 КЗпП поширюються на всіх без винятку працівників підприємства, незалежно від їх статі і статусу.

Отже, якщо працівниця вказала у заяві поважну причину звільнення,  роботодавець зобов’язаний звільнити її у визначений строк, без попередження за 2 тижня.

Слід зауважити що в період воєнного стану відповідно до статті 4 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров’я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).