Відповідно до вимог ст.127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оскаржує підстав і розміру відрахування.

У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Згідно зі ст. 128 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові та ст.129 КЗпП України - заборонено відраховувати з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Отже, без заяви працівника та відповідного наказу (розпорядження) роботодавець не має права із розрахункових коштів утримати невикористаний та своєчасно не повернений аванс, який був виданий на службове відрядження.