Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника на підставі ст. 38 КЗпП є звільненням за власним бажанням.

Звільнення за власним бажанням може бути двох основних видів:

1. звільнення з поважних причин;
2. звільнення без поважних причин.

Відмінність між цими видами полягає у тому, що при звільненні з поважних причин працівник не зобов’язаний повідомляти працедавця про звільнення за 2 тижні. Працівник має можливість бути звільненим у строк, про який просить (ч. 1 ст. 38 КЗпП).

До таких поважних причин відносяться , зокрема:

• переїзд на нове місце проживання;
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;
• догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

У разі звільнення з поважних причин, в заяві слід вказати не тільки передбачувану дату звільнення, а й причину такого звільнення, а також докласти підтверджуючі документи.

Законодавством передбачено обов’язкове документальне підтвердження поважності причини для звільнення у двох випадках: неможливість проживання у даній місцевості та догляд за хворим членом сім’ї. Ці обставини повинні бути підтверджені медичним висновком.

Щодо документального оформлення поважності інших причин, то в законі немає вказівки на обов’язковість надання роботодавцю підтверджуючих документів. Але, виходячи із звичаїв ділового обороту, вимог до оформлення кадрових документів, поважність причини повинна бути доведена, оскільки у даному випадку звільнення відбувається без обов’язкового дотримання двотижневого терміну попередження про звільнення.

Запис про звільнення у трудовій книжці також повинен проводитися із зазначенням поважної причини звільнення.