Правове регулювання тимчасового заступництва передбачене пунктом першим роз’яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового заступництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39* (далі — Роз’яснення 30/39). Згідно з абзацом першим п. 1 Роз’яснення 30/39 тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов’язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю.

Тимчасове заступництво, зазвичай, застосовується у разі потреби заміщення тимчасово відсутнього (в зв’язку з відпусткою, тимчасовою непрацездатністю, відрядженням тощо) працівника, що обіймає вищу посаду, тобто йдеться про заміщення керівників усіх рівнів – підприємств, виробництв, цехів, відділів.

Тимчасове заступництво за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника, за його згодою, наказом (розпорядженням) керівника підприємства.