Роботодавцям сьогодні складно. Мало того, що вони кожен день зіштовхуються з проблемами з чиновниками, так ще й можуть отримати «удар з тилу» від безвідповідальних або «нечистих на руку» працівників. Перш за все це твердження стосується сфери торгівлі. Як застрахуватися від недобросовісних продавців, а за потреби, стягнути з них недостачу в примусовому порядку?

Коротко про матеріальну відповідальність працівників

Варто зазначити, що працівники можуть нести кілька видів матеріальної відповідальності:

• • у межах середнього місячного заробітку;
• • обмежену матеріальну відповідальність;
• • повну матеріальну відповідальність.
   

Відповідно до статті 132 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації (далі — підприємство) при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім працівників, які є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Що стосується повної матеріальної відповідальності, то зазначимо, що відповідно до статті 135-1 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, якщо між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Зверніть увагу, що існують умови для укладення таких договорів. По-перше, щоб укласти договір з працівником, останній має бути повнолітнім, а по-друге, його посада має бути пов’язана зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих ним цінностей. Наприклад, посада касира безпосередньо пов’язана з продажем, значить з ним можна укладати договір про матеріальну відповідальність, чого не скажеш про охоронця. Перелік посад, хто може нести матеріальну відповідальність, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24, та діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Зазначимо, що, по-перше, трудові відносини мають бути оформлені, адже перш за все в разі нестачі вам доведеться доводити, що продавець дійсно перебував у трудових відносинах з магазином. Крім того, штрафи за неоформлених працівників дійсно великі.

А по-друге, щоб убезпечити себе, потрібно укласти з продавцем договір про повну матеріальну відповідальність, адже в такому випадку він буде відшкодовувати нестачу в повному розмірі, а не в розмірі середнього місячного заробітку. Це особливо важливо, враховуючи те, що зарплата продавця може лише частково покривати завдану ним шкоду.

Як порахувати і підтвердити недостачу

Відповідно до статті 1353 КЗпП розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Процедура інвентаризації має бути оформлена відповідно до правил. Тобто про проведення інвентаризації обов’язково має бути виданий наказ, а за результатами проведеної інвентаризації — складений акт. У разі якщо підзвітна особа від підпису відмовляється, в акті робиться відповідний запис.

Крім цього, у продавця потрібно взяти пояснення за фактом недостачі. Якщо особа відмовляється давати пояснення, це теж треба зафіксувати окремим актом. Цей пункт закінчується наступним правилом — виявивши недостачу, не можна вірити на «слово», всі факти потрібно документувати.

Мирне вирішення питання і «останнє» попередження

Якщо продавець не заперечує свою провину в недостачі або суму заподіяної шкоди, то питання може бути вирішено мирним шляхом. Продавець або самостійно відшкодовує збиток, або роботодавець утримує встановлену суму грошових коштів із заробітної плати працівника.

Якщо продавець «йде на контакт», але сума для нього не підйомна, він може добровільно відшкодувати збиток частково. На суму, що залишилася, може бути надана відстрочка, про що має бути укладений договір.

У деяких випадках продавець категорично відмовляється визнавати свою провину, тоді роботодавець повинен готуватися до судового позову, першим кроком до якого має бути письмове звернення до продавця з претензією про погашення недостачі.

Подати до суду

Крім того, згідно з частиною третьою статті 136 КЗпП відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний розмір заробітку, провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

При поданні позовної заяви до суду потрібно надати листа продавцю з пропозицією оплатити недостачу, трудовий договір, договір про матеріальну відповідальність, а також документи, що доводять недостачу — акти інвентаризації, первинні бухгалтерські документи і, можливо, доповідні записки інших працівників.

Суд детально ознайомиться з усіма обставинами справи, вивчить подані документи і ухвалить рішення. 

Чи варто звертатися до правоохоронних органів

Якщо є підозра, що в діях продавця мав місце злий намір, покарання за недостачу він може понести за кримінальним законодавством, як за розтрату або розкрадання, адже відповідні статті містяться в Кримінальному кодексі України (далі — ККУ). Так, кримінальна відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем встановлена статтею 191 ККУ.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185 ККУ.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356 ККУ), а при вчиненні їх службовою особою — як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ).

Пам’ятайте, що за наявності об’єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, кожна особа може звернутися із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування.

Відповідно до частини першої статті 214 ККУ слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального злочину зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати розслідування.

Автор консультації: М. Дунай, юридичний ресурс «Протокол»