Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною», який набрав чинності 09.05.2021, внесені зміни у частину першу статті 19 Закону України «Про відпустки» (далі – Закон), а саме, слова «Жінці, яка працює і має» замінено словами «Одному з батьків, які мають», слова «яка усиновила» – словами «які усиновили», а слова «матері особи з інвалідністю» – словами «матері (батьку) особи з інвалідністю».

Відповідно до частини першої статті 19 Закону одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Враховуючи зазначене, з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною», законодавством про працю передбачено надання додаткової відпустки одному із батьків, які мають дітей, та не встановлено вимоги щодо відпрацювання робочих днів працівником у звітному періоді для отримання такої відпустки.

Частиною сьомою статті 20 Закону визначено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, набуття права на отримання вищезазначеної відпустки наступає з першого дня календарного року за умови, що інший з батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація, в тому числі за не використані дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону, за умови, що інший з батьків у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.

Оскільки діючим законодавством не визначено конкретного переліку документів, які слід пред’явити одному з батьків для підтвердження того, що він не скористався правом на додаткову соціальну відпустку, роботодавцю може бути надано будь-який належно оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому підтверджується, що іншому з батьків дитини не надавалася така соціальна відпустка.