Нерідко бувають на практиці такі випадки, коли працівників змушують писати заяви про звільнення за власним бажанням, вчиняючи психологічний тиск та демонструючи явну неповагу до працівника та зневажливе відношення, зазначає Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, керівник Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ. 

Більше того, роботодавці можуть озвучувати погрози відносно того, що якщо працівник не звільниться самостійно, то будуть знайдені підстави для його звільнення. Створені умови психологічного тиску мають свої результати – працівника, дійсно, пишуть заяви, але потім йдуть до суду з метою оскаржити своє звільнення як необґрунтоване та незаконне.

Відповідно до статті 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю. Однак, працівнику у випадку психологічного тиску також потрібно розробити власний алгоритм захисту своїх прав.

Якщо, дійсно, існують докази мобінгу (цькування) на роботі, то потрібно доказувати зазначений факт. Після отримання рішення суду про встановлення факту мобінгу, можна подати заяву на підставі частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, що дозволяє працівнику отримати вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Інший шлях, який може обрати працівник – це доказування факту психологічного тиску під час звільнення за власним бажанням. Однак, у даному випадку мова йде не про мобінг (цькування), а саме про тиск під час звільнення, який також потрібно доказувати та обґрунтовувати відповідними доказами.