Положення про вихідну допомогу передбаченні ст. 44 КЗпП, в якій залежно від різної категорії підстав визначається різний розмір вихідної допомоги. В цілому сукупність наведених в статті підстав дозволяє зробити висновок, що право на вихідну допомогу належить особам, які звільненні не за власним бажанням або їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать. Відповідне роз'яснення надали в управлінні Держпраці в Полтавській області.

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку у випадку:

• припинення трудового договору у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при змінах в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП);
• розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП).

Колективний договір може визначати розмір вихідної допомоги у випадку порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (тобто коли розірвання трудового договору настало з ініціативи працівника згідно зі ст. ст. 38, 39 КЗпП, але цей розмір не може бути меншим тримісячного середнього заробітку.

У разі розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу при припиненні повноважень посадових осіб працівнику належить вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Раніше законодавство про працю передбачало можливість отримання вихідної допомоги у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, проте відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 ця норма визнана неконституційною.

Щодо вихідної допомоги для сезонних та тимчасових працівників. Окрім підстав передбачених у ст. 44 КЗпП, підставою для виплати є розірвання трудового договору при призупиненні робіт на підприємстві. Вихідна допомога для сезонних працівників виплачується у розмірі тижневого середнього заробітку, а для тимчасових працівників - у розмірі триденного середнього заробітку.