При укладанні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Це правило закріплено в статті 26 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП). Умова про випробування має бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийнятті на роботу.

Тим, хто проходить випробувальний термін, слід пам’ятати про те, що в цей період на працівника також поширюються всі норми КЗпП. Це означає, що він не може приступати до роботи без офіційного оформлення або на безоплатній основі.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців.

Законодавством встановлені категорії осіб, яким випробування при прийнятті на роботу не встановлюється:

• особи, які не досягли вісімнадцяти років;
• молоді робітники після закінчення професійних навчально-виховних закладів;
• молоді фахівці після закінчення вищих навчальних закладів;
• особи, звільнені в запас з військової або альтернативної (невійськової) служби;
• особи з інвалідністю, спрямовані на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи;
• особи, обрані на посаду;
• вагітні жінки;
• одинокі матері, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю;
• особи, з якими укладається строковий трудовий договір на строк до 12 місяців;
• особи на тимчасові і сезонні роботи;
• внутрішньо переміщені особи.
   

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.