Чоловіка мобілізували 24 травня 2026 року, хоча у військово-обліковому документі, сформованому в «Резерв+», строк його бронювання був визначений до 2 жовтня. Ба більше, за два дні до призову роботодавець повторно подав його на бронювання після отримання права бронювати 100% працівників, аналізує судове рішення SUD.UA

Чоловік наполягав, що ТЦК та СП знав про оформлення нового бронювання, а тому вважав свій призов незаконним. Він звернувся до суду з вимогою скасувати як наказ про мобілізацію, так і наказ про зарахування до військової частини.

Проте Закарпатський окружний адміністративний суд звернув увагу на важливу обставину: відомості в «Резерв+» були сформовані майже за місяць до призову, а нова заява роботодавця ще не означала завершення процедури бронювання.

Чи захищає від мобілізації зазначена в «Резерв+» майбутня дата закінчення бронювання та чи має значення подання нової заяви роботодавцем — ці питання стали ключовими під час розгляду справи № 260/3651/26.

Обставини справи: бронювання до жовтня та повторна заява роботодавця

Як встановив суд, із 1 квітня 2026 року позивач працював заступником директора з виробничих питань у товаристві.

У військово-обліковому документі, сформованому 30 квітня 2026 року в застосунку «Резерв+», було зазначено, що строк його бронювання встановлено до 2 жовтня 2026 року.

За твердженням позивача, підприємство отримало право на бронювання 100% працівників, у зв’язку з чим 22 травня 2026 року повторно подало його на бронювання. Відповідна заява була оформлена за два дні до мобілізації.

24 травня чоловіка доставили працівники поліції до ТЦК та СП. За його словами, він перебував у приміщенні центру до 25 травня, а у зв’язку з обставинами мобілізації направив вісім скарг до правоохоронних органів.

Того ж 24 травня чоловік пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби.

Після цього начальник ТЦК та СП видав наказ № М3026 про його призов під час мобілізації. Наказом командира військової частини № 146 від тієї ж дати чоловіка зарахували до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Не погодившись із мобілізацією, він звернувся до адміністративного суду.

Чому чоловік вважав мобілізацію незаконною

Позивач обґрунтовував свої вимоги двома основними обставинами.

По-перше, він посилався на відомості з електронного військово-облікового документа, відповідно до яких строк його бронювання спливав лише 2 жовтня 2026 року. На його думку, це підтверджувало наявність підстав для відстрочки.

По-друге, чоловік наголошував, що 22 травня роботодавець повторно подав його на бронювання через зміну статусу підприємства та отримання права бронювати всіх працівників.

За твердженням позивача, процедура оформлення нового бронювання передбачала строк очікування до 72 годин. При цьому на момент проведення мобілізаційних заходів ТЦК та СП було відомо про подану роботодавцем заяву.

Позивач заперечував, що повторне подання документів свідчить про відсутність попереднього бронювання. Він пояснював це необхідністю переоформлення бронювання у зв’язку зі зміною статусу підприємства.

Відтак чоловік просив суд визнати протиправними та скасувати два накази: про його призов на військову службу та про зарахування до особового складу військової частини.

Позиція ТЦК та військової частини

Відповідачі заперечували проти задоволення позову.

ТЦК та СП звертав увагу, що роботодавець повторно подав працівника на бронювання, а також звертався з клопотанням про надання йому тимчасової відстрочки на період оформлення документів.

На думку відповідача, такі дії свідчили про необхідність проходження нової процедури бронювання, а не підтверджували наявність чинної відстрочки.

Військова частина, своєю чергою, наголошувала на необхідності розмежовувати три юридично різні обставини:

• наявність чинного бронювання та оформленої відстрочки;
• подання роботодавцем списку працівників для бронювання;
• очікування результатів автоматизованого розгляду відповідної заяви.

Відповідач зазначав, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову військовозобов’язані, які заброньовані в установленому порядку та перебувають на спеціальному військовому обліку.

Саме по собі включення працівника до списку на бронювання не є тотожним набуттю такого статусу.

Також військова частина звернула увагу, що визначення підприємства критично важливим створює можливість бронювати працівників, але не означає автоматичного надання відстрочки кожному з них.

Що встановив суд: відомості в «Резерв+» необхідно оцінювати на дату призову

Розглядаючи спір, суд насамперед перевірив, чи підтверджували надані документи наявність у позивача чинного бронювання саме 24 травня 2026 року.

Ключовим доказом, на який посилався чоловік, був військово-обліковий документ із застосунку «Резерв+», сформований 30 квітня 2026 року.

У ньому справді було зазначено строк бронювання до 2 жовтня 2026 року.

Проте суд наголосив, що документ відображав відомості станом на 30 квітня, а не на день ухвалення рішення про мобілізацію.

Саме тому наявність у документі дати закінчення бронювання ще не була достатнім підтвердженням того, що відповідний статус зберігався 24 травня.

Суд зазначив, що відображення відомостей про бронювання у військово-обліковому документі на попередню дату не може безумовно свідчити про збереження такого статусу на дату призову без відповідного підтвердження.

Отже, визначальне значення для вирішення спору мала не лише дата закінчення бронювання, зазначена в електронному документі, а й підтвердження його чинності на момент ухвалення оскаржуваного наказу.

Чи захищає від мобілізації подана заява про бронювання

Окремо суд оцінив значення заяви роботодавця від 22 травня 2026 року, якою працівника повторно подали на бронювання.

Суд підтвердив, що така заява була долучена до матеріалів справи.

Водночас наголосив: подання заяви є лише одним з етапів процедури бронювання. Воно не означає, що процедуру завершено, а працівник уже набув права на відстрочку.

За висновком суду, юридичне значення має завершення процедури бронювання та оформлення відповідного статусу особи у встановленому порядку.

Позивач не надав належних і допустимих доказів того, що станом на 24 травня 2026 року його бронювання було оформлено, а відповідні відомості внесено до обліку та вони набули чинності.

Таким чином, сам факт перебування заяви роботодавця на розгляді не створював для працівника відстрочки від мобілізації.

Суд не визнав наведені позивачем обставини достатньою підставою для скасування наказу про призов.

Чому суд відмовився скасувати наказ про зарахування до військової частини

Другою вимогою позивача було скасування наказу командира військової частини про зарахування його до списків особового складу.

Оцінюючи цю вимогу, суд звернувся до статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка визначає початок проходження військової служби, а також до положень Інструкції №280 щодо обліку особового складу.

Суд пояснив, що зарахування військовослужбовців до списків особового складу здійснюється на підставі відповідних документів, зокрема іменних списків команд, приписів та документів, що посвідчують особу.

У цій справі 24 травня 2026 року позивача призвали на військову службу та направили до військової частини. Того ж дня командир видав наказ про зарахування його до особового складу.

Оскільки суд не встановив протиправності наказу про призов, а військова частина отримала необхідні документи для зарахування чоловіка, підстав для скасування другого наказу також не було.

Суд зазначив, що командир військової частини не мав права відмовитися від зарахування позивача до особового складу за наявності передбачених законодавством документів і правових підстав.

Рішення суду

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 8 жовтня 2026 року у справі №260/3651/26 повністю відмовив у задоволенні позову.

Суд визнав правомірними як наказ про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації, так і наказ командира військової частини про його зарахування до особового складу.

Вирішальним стало те, що надані позивачем докази не підтвердили чинності його бронювання саме на дату призову.

Водночас повторне подання роботодавцем заяви про бронювання не засвідчувало завершення цієї процедури та набуття права на відстрочку.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.