Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) право на відпустки забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 
• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 504 передбачено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.

 Водночас тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не може бути меншою ніж 24 календарних дні.

Отже, основною умовою для отримання грошової компенсації за частину відпустки, яка встановлена працівникові, є фактичне використання ним в обов’язковому порядку 24 календарних днів такої відпустки.

Саме тому, за бажанням працівника, після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів відпустки, решту днів невикористаної відпустки можна замінити грошовою компенсацією.

Тобто працівник — особа з інвалідністю ІІ групи, тривалість щорічної основної відпустки якого становить 30 календарних днів (частина сьома ст. 6 Закону № 504), після використання ним 24 календарних днів щорічної основної відпустки має право на заміну грошовою компенсацією залишку щорічної основної відпустки тривалістю шість календарних днів.