У Раді пропонують уточнити, коли саме конфлікт інтересів може бути підставою для звільнення працівника, повідомляє «Судово-юридична газета»

Відповідні зміни передбачені законопроєктом № 15162.

Наразі Кодекс законів про працю України передбачає, що трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у разі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований іншим способом, передбаченим Законом України «Про запобігання корупції».

Водночас частина друга статті 34 Закону України «Про запобігання корупції» встановлює, що звільнення особи, яка виконує функції держави або місцевого самоврядування, а також прирівняної до неї особи, у зв’язку з конфліктом інтересів можливе лише за умови, що такий конфлікт є постійним і не може бути врегульований іншим способом, зокрема через відсутність згоди на переведення або усунення приватного інтересу.

Які зміни передбачені

Законопроєктом пропонується доповнити статтю 41 Кодексу законів про працю України нормою про те, що розірвання договору у випадку наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів не допускається у разі, якщо на момент звільнення працівника конфлікт інтересів відсутній.

Для обґрунтування внесення змін автори законопроєкту посилаються на судову практику. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 346/5929/23 суд зазначив, що звільнення у зв’язку з конфліктом інтересів є крайнім заходом і допускається лише у випадку, коли такий конфлікт має постійний характер і не може бути врегульований іншим способом.

Як писала «Судово-юридична газета», за даними справи позивач звернувся до суду з вимогою визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення з посади директора ліцею, поновити його на посаді, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на правничу допомогу.

Згідно з наказом № 148/К, позивача було звільнено з посади на підставі пункту 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України, при цьому підставою звільнення зазначено наявність у працівника конфлікту інтересів.

Позивач заперечив законність такого рішення, вказавши, що конкретні обставини конфлікту інтересів не були визначені, лист-подання прокуратури не містив вимоги про звільнення, а службове розслідування не встановило ні часу, ні змісту й характеру нібито наявного конфлікту. Окремо він наголосив, що шлюб із працівницею, яка перебувала у підпорядкуванні, було розірвано ще 30 листопада 2021 року, тобто задовго до видання наказу про звільнення.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги. Натомість апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції нагадав, що під час перегляду справи він перевіряє правильність застосування норм права в межах доводів касаційної скарги та не переоцінює докази, встановлені судами попередніх інстанцій.

У справі застосовувалися положення КЗпП України та Закону України «Про запобігання корупції», зокрема норми щодо конфлікту інтересів, який може бути реальним або потенційним, а також має бути постійним і таким, що не може бути врегульований іншим способом. Окремо суд зазначив, що звільнення у таких випадках є крайнім заходом.

Розглянувши справу, Верховний Суд дійшов висновку, що на момент звільнення конфлікт інтересів фактично був відсутній, а отже, підстава для застосування пункту 4-1 статті 41 КЗпП України була відсутня.

Суд зазначив, що звільнення у зв’язку з конфліктом інтересів можливе лише тоді, коли він має постійний характер і не може бути врегульований іншим способом.