Зі змісту ст. 56 КЗпП вбачається, що неповний робочий час може встановлюватися у двох формах:

• неповний робочий день;
• неповний робочий тиждень.

Неповний робочий час може встановлюватися зменшенням:

• тривалості щоденної роботи;
• кількості днів роботи протягом тижня;
• одночасно і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочих днів протягом тижня.

Статтею 56 КЗпП не обмежено права сторін трудового договору щодо визначення тривалості неповного робочого часу. Тривалість робочого дня (тижня) має встановлюватися за угодою між працівником і роботодавцем. Це може бути навіть кілька годин на тиждень.

Неповний робочий час встановлюється:

• за угодою сторін трудових відносин (ч. 1 ст. 56 КЗпП);
• за наданим працівникам правом (ч. 1 ст. 56 і ст. 186-1 КЗпП);
• у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 32 КЗпП).

Ініціювати встановлення неповного робочого часу може як працівник, так і роботодавець.