Згідно з статтею 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Якщо працівник вирішив розірвати трудовий договір до закінчення щорічної відпустки, він має подати письмову заяву про звільнення з роботи раніше узгодженого з роботодавцем строку. У заяві працівник зазначає причини таких дій, підтверджує підстави звільнення та просить змінити дату раніше домовленого строку на нову.

У разі звільнення працівника за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП України), за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) або на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України роботодавець видає наказ.

Таким чином, працівник буде звільнений до закінчення щорічної відпустки з дати, з якої він просив. Ця дата є останнім днем припиненої відпустки. У табелі обліку використання робочого часу день звільнення працівника за новою датою має бути позначений як перебування його у щорічній відпустці. Трудову книжку працівника доцільно заповнити під час його фактичного звільнення.

Отже, законодавством не заборонено звільняти працівника за його бажанням не з останнього дня наданої йому щорічної відпустки, а з дати вказаної в заяві про звільнення.

У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки».