У мирний час діє ч. 4 ст. 24 Закону про відпустки, яка говорить, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Але тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не має бути менша ніж 24 календарні дні, нагадує Бикова Ганна, Дебет-Кредит

При цьому до щорічних відпусток належать ті, які зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки. Серед них є щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці, до яких належить і відпустка за ненормований робочий день. Це підтверджує і ст. 8 цього Закону, яка наголошує, що цей вид додаткової відпустки надається тривалістю до 7 календарних днів на рік згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. А конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Тобто, перш ніж говорити про компенсацію певної відпустки, треба визначити, скільки днів такої відпустки фактично заробив працівник. І чи використав він за цей рік належні йому 24 календарні дні відпустки.

Під час війни ці правила теж працюють, про що нагадує Мінекономіки у листі від 03.05.2023  № 4706-05/20086-09. І нині, за бажанням працівника, лише після використання ним 24 календарних днів щорічної відпустки (за робочий рік, за який надається відпустка), за решту днів невикористаної щорічної відпустки може бути виплачено грошову компенсацію.

Для цього (якщо всіх зазначених вище умов дотримано) працівник пише заяву керівникові, а той складає відповідний наказ. Заяву пишуть у довільній формі, наприклад, із таким текстом:

Наказ складають на підставі цієї заяви, після перевірки її змісту відділом кадрів. Тут вже йтиметься про розпорядження виплатити таку компенсацію, призначення строків виконання цього розпорядження й осіб, які мають проконтролювати його виконання.

Якщо компенсацію бажає отримати сам керівник, то заяву він, звісно, не пише, а складає лише наказ аналогічного змісту.