Крім законодавчо встановлених зобов'язань, роботодавець і працівник можуть укладати додаткові угоди. Головною вимогою при цьому є те, що угоди не повинні суперечити положенням чинних нормативно-правових актів.

Зазначені угоди можуть стосуватися не тільки сфери, що регулюється трудовим законодавством, але і сфери цивільно-господарських правовідносин, зазначає ЛІГА:ЗАКОН.

Одним із найбільш поширених варіантів подібного роду взаємних домовленостей є надання працівнику на його прохання грошових коштів з подальшим їх поверненням, тобто надання позики.

Документальне оформлення

Надання позики працівникові законодавчо визначено як укладення договору позики. Правовідносини, що виникають при цьому, регулюються положеннями статей 1046 – 1053 ЦКУ.

Як правило, безпосередньому укладенню договору передує звернення працівника до керівництва з проханням надати позику. З цією метою працівник подає відповідну заяву.

За результатами розгляду заяви на ньому проставляється віза про прийняте рішення. І якщо рішення позитивне, то укладається договір позики.

Договір укладається у письмовій формі (ст. 1047 ЦКУ).

Як виняток, не потрібно укладати договір у письмовій формі у разі, коли позика надається в сумі, що не перевищує 170 грн., і при цьому позикодавцем є роботодавець – фізособа-підприємець.

Предметом договору позики є передача підприємством коштів працівнику з подальшим їх поверненням.

У договорі також вказується сума позики, строки та порядок його повернення, забезпечення зобов'язань, відповідальність сторін за порушення умов договору.

Якщо позика буде повертатись частинами, то до договору позики як додаток складається графік погашення позичальником  отриманої позики.

Розмір позики законодавчо не обмежено.

У ході фінансового моніторингу підприємству потрібно буде підтвердити джерело отримання коштів, виданих як позика.

Щоб уникнути проходження фінансового моніторингу, радимо укладати договір позики на суму менше 400 тис. грн.

Зазвичай працівникам надаються безвідсоткові позики.

Підтвердженням укладення договору позики є розписка працівника або інший документ, що засвідчує факт передачі певної суми роботодавцем (наприклад, видатковий касовий ордер).

Нотаріальне посвідчення договору не потрібне, однак за бажанням сторін – можливе.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання коштів працівнику.