Передусім нагадаємо: щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів (без урахування святкових і неробочих днів за ст. 73 КЗпП) надають одному з батьків:

• двох або більше дітей віком до 15 років;

• дитини з інвалідністю;

• особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Також на "дитячу" відпустку можуть розраховувати:

• одинокі матері;

• батьки дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, які виховують їх • без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

• особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таке право зазначених категорій працівників закріплено у ст. 19 Закону № 504, зазначає Ніна Борисенко, бухгалтер-експерт, ЛІГА:ЗАКОН.

Причому розраховувати на цю відпустку можна як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

І якщо з якихось причин працівник не скористався цим правом (чи то в році досягнення дитиною певного віку, чи то за кілька попередніх років), він зберігає право на цю відпустку в інший час, а під час звільнення може отримати за невикористані дні відпустки компенсацію (ст. 24 Закону № 504).

Інакше кажучи, "дитяча" відпустка "не згорає" і має бути або надана, або компенсована під час звільнення. Причому незалежно від причин звільнення.

Однак для отримання цієї відпустки є одна специфічна умова: працівник має підтвердити, що інший із батьків дітей у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку.

Отже, можливо, ненадання "дитячої" відпустки за попереднім місцем роботи та, відповідно, невиплата компенсації є наслідком того, що в роботодавця не було необхідних відомостей.

Що ж можна зробити в цьому випадку? 

По-перше, можна спробувати звернутися до колишнього роботодавця із запитом щодо ненадання належної компенсації за відпустки.

Якщо виявиться, що роботодавець не мав необхідної інформації щодо підстав для надання відпустки, – йому потрібно надати, зокрема, свідоцтво про народження дитини, наявні додаткові документи на підтвердження права на таку відпустку, заяву на виплату компенсації тощо. 

Яким, власне, має бути підтвердження того, що інший із батьків правом на таку відпустку не скористався, нормативні акти не встановлюють. Немає конкретики й у відповідях профільного контролера:

Тож кожен роботодавець має самостійно визначити, що саме йому потрібно для нарахування компенсації за таку відпустку.

Коли працівник "задовольнить інформаційні потреби" роботодавця, той може провести нарахування недоплачених відпускних.

Якщо ж колишній роботодавець відмовить у виплаті – працівник може в загальному порядку звернутися до суду про стягнення недоплаченого з роботодавця. А ось вимагати виплати такої компенсації від нового роботодавця підстав немає. 

Єдиний випадок, коли новий роботодавець задіяний у відпусткових виплатах своєму новому працівнику, – якщо "старий" роботодавець під час звільнення працівника перерахував йому належну суму компенсації. Якщо ж від свого "попередника" роботодавець нічого не отримував – жодних зобов'язань перед працівником в цій частині немає.

До речі, саме такої думки дотримуються й у Мінекономіки:

Отже, у розглядуваному випадку працівник може розраховувати на виплату лише від того роботодавця, за період роботи в якого не було отримано відпустки чи компенсації за неї.