Вихідна допомога — це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

При припиненні трудового договору з підстав:

• зазначених у пункті 6 статті 36 КЗпП та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, пункті 6 частини першої статті 41 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку;
• у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36 КЗпП) — у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
• внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39 КЗпП) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку;
• у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП, — у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Таким чином, якщо колективним договором не врегульоване питання щодо виплати вихідної допомоги працівнику при припиненні трудового договору, то слід керуватись нормами трудового законодавства, а саме — статтею 44 КЗпП.

Анна Мілієнко-Самсонова, головний редактор електронної системи "ОК. Кадровик"