Кодексом законів про працю України (далі― КЗпП України) та Законом України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі ― Закон № 5067) регулюються питання пільгового працевлаштування певних категорій громадян.

Зайнятість громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню конкретизуються статтями КЗпП України, а саме:

• ст. 172 — застосування праці осіб з інвалідністю;
• ст. 184 — гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей;
• ст. 196 — додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню конкретних категорій громадян, для яких передбачені додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню;
• ст. 198 — працевлаштування працівників молодше вісімнадцяти років у випадку їх звільнення;
• ст. 252-6 — щодо зарахування в бригаду працівників, які мають додаткові гарантії у сфері працевлаштування.

У свою чергу Законом № 5067 конкретизуються відповідні положення КЗпП України щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштуванню, а також визначаються відповідні механізми для забезпечення таких гарантій, встановлення відповідних квот для працевлаштування відповідних категорій громадян.

Зокрема, статтею 196 КЗпП України визначені основні категорії осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню:

молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, звільнилася із строкової військової служби і вперше приймається на роботу, а також осіб, звільнених із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, які в добровільному порядку уклали контракт про проходження служби у військовому резерві, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби),

дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, а також інших категорій осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Крім того, для визначення поняття «інші категорії осіб» слід звернутися до статті 14 Закону № 5067, у якій також більш конкретизуються і деякі вже згадані у статті 196 КЗпП України категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню:

• один з батьків або особа, яка їх замінює і: має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років, або виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, або утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);
• діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
• особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;
• молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;
• особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV (далі ― Закон № 1058) залишилося 10 і менше років;
• особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку; особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; — учасники бойових дій, зазначені у пунктах 19 та 20 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII.

Згідно зі статтею 69 Господарського кодексу України, підприємства з правом найму робочої сили мають забезпечувати визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.

Відповідно до п. 1.3 Порядку надання роботодавцями державній службі зайнятості інформації про зайнятість та працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню № 271 квота – це норматив працевлаштування громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону № 5067 (крім осіб з інвалідністю), у розмірі:

– 5 % від середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для підприємств, установ та організацій із чисельністю штатних працівників понад 20 осіб;

– не менше ніж одна особа середньооблікової чисельності штатних працівників для підприємств, установ та організацій із чисельністю штатних працівників від 8 до 20 для працевлаштування осіб, яким до настання права на пенсію за віком згідно із статті 26 Закону № 1058 залишилося 10 і менше років (осіб передпенсійного віку)*.

Роботодавці самостійно розраховують квоту з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють у роботодавця і належать до таких, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (крім осіб з інвалідністю).

Звертаємо увагу, що розповсюдження обов’язку щодо встановлення роботодавцем відповідної квоти для працевлаштування певних пільгових категорій осіб на фізичних осіб − підприємців Законом № 5067 не передбачене.

Відповідно до статті 17 Закону України № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Кількість таких місць згідно статті 19 ЗУ № 875 має відповідати встановленому нормативу — 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а для штатної чисельності від 8 до 25 осіб — один працівник.