Відповідає головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Тетяна Безотосна

Згідно п.1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації чи у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Отже, однією з основних ознак сумісництва є укладення окремого трудового договору. Порядок укладання трудового договору визначений у статті 24 КЗпП і не залежить від того, чи це трудовий договір за основним місцем роботи чи за сумісництвом.

У разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників трудовий договір із працівником-сумісником може бути припинено з ініціативи роботодавця на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

Порядок вивільнення працівників визначено у статті 49² КЗпП, якою передбачено обов’язок роботодавця персонально попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Таким чином, у разі звільнення працівника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП йому виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.