Верховний Суд у справі № 380/22484/24 від 29.04.2026 року сформував важливу правову позицію щодо звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності.

Суд наголосив:

• заборона на звільнення працівника під час лікарняного, передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП, є самостійною трудовою гарантією, а не окремою підставою для незаконності звільнення;
• якщо роботодавець мав законні підстави для припинення трудових відносин (наприклад, закінчення строкового трудового договору, дисциплінарні підстави, порушення умов договору тощо), але звільнив працівника саме в період тимчасової непрацездатності — це свідчить не про відсутність підстав для звільнення, а про порушення гарантії, встановленої трудовим законодавством;
• у такому випадку належним способом захисту прав працівника є не обов’язкове поновлення на роботі, а зміна дати звільнення — датою припинення трудових відносин має бути перший день після завершення лікарняного або відпустки.

Фактично Верховний Суд підтвердив підхід, за яким роботодавець не позбавляється права звільнити працівника за наявності законних підстав, однак зобов’язаний дотриматися гарантій, передбачених трудовим законодавством.

Норма права:

ч. 3 ст. 40 КЗпП забороняє звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці (крім окремих випадків, прямо передбачених законом).

Практичне значення рішення:

• роботодавцям варто уважно перевіряти періоди лікарняних перед виданням наказів про звільнення;
• працівники можуть оскаржувати саме дату звільнення;
• судова практика дедалі частіше застосовує принцип пропорційності, не визнаючи автоматично незаконним усе звільнення через порушення гарантій процедури.