Одинока мати працювала в одному з приватних підприємств на Кіровоградщині. Керівник протягом тривалого часу відмовляв їй у наданні додаткової соціальної відпустки, хоча жінка надала роботодавцю всі необхідні підтвердні документи. 

Він мотивував відмову виробничою необхідністю та відсутністю заміни, наполягаючи на тому, що під час воєнного стану надання додаткових відпусток є правом, а не обов’язком роботодавця. 

Проте, відповідно до ст. 19 Закону № 504 одинокій матері щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 к.дн. 

Стаття 12 Закону № 2136-IX справді дозволяє роботодавцеві відмовити працівнику в наданні відпустки, але тільки якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. 

Оскільки підприємство, де працює заявниця, не належить до цієї категорії, відмова і наданні соціальної відпустки є неправомірною. 

Крім того, додаткова соціальна відпустка на дітей надається в обов’язковому порядку за заявою працівника й не може бути замінена грошовою компенсацією (крім випадків звільнення). 

Керівник підприємства переглянув своє рішення. Робітниця отримала додаткову соціальну відпустку в зручний для неї час. 

Ба більше, адміністрація підприємства привела графік відпусток у відповідність до вимог законодавства, врахувавши інтереси інших категорій працівників, які мають право на пільги.