Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з будь-якими підприємствами, установами чи організаціями незалежно від їх форми власності, виду діяльності або галузевої належності, а також ті, хто працює за трудовим договором з фізичною особою. 

Згідно зі статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, дитину з інвалідністю або ж усиновив дитину, матері чи батьку особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, а також особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи чи прийомному батьку, надається додаткова оплачувана відпустка на 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. 

Оскільки стаття 19 Закону України «Про відпустки» не визначає конкретні комбінації підстав для отримання додаткової соціальної відпустки понад 10 днів, то, відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики від 21.07.2010 № 215/13/116-10, кожна з цих підстав вважається окремою. 

Додаткові відпустки для працівників з дітьми надаються понад щорічну відпустку, встановлену статтями 6, 7 і 8 Закону «Про відпустки», а також іншими законами, і можуть бути перенесені або продовжені відповідно до статті 11 Закону № 504. Ця відпустка надається за календарний, а не робочий рік, тому працівник має на неї право незалежно від відпрацьованого часу.

Якщо вона не була використана, вона накопичується щороку. У період воєнного стану роботодавець має право відмовити у наданні відпусток (окрім відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами або доглядом за дитиною до трьох років) працівникам, залученим до критичної інфраструктури (п. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136).