Чинним законодавством передбачена обов’язкова для всіх роботодавців мінімальна гарантія оплати часу простою не з вини працівника, який оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (стаття 113 КЗпП України), зауважує «Судово-юридична газета»

Тобто роботодавець не може виплачувати працівникові кошти за період простою менше двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Разом з цим, на підприємстві може бути встановлений більший розмір оплати праці за час простою (в розмірі мінімальної заробітної плати, за середнім заробітком тощо).

Зменшити розмір оплати праці за час встановленого простою роботодавець може за умови видання відповідного наказу та після повідомлення про своє рішення всіх працівників, яких ці зміни стосуються.

Під час дії воєнного стану роботодавець може попередити працівника про зміну умов оплати праці не пізніше як до запровадження таких умов (частина друга статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).