Позовна давність, передбачена ч. 1 ст. 233 КЗпП, не поширюється на позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав у зв’язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі.

Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд, скасовуючи частково попередні рішення у справі № 755/3443/21, інформує «Закон і Бізнес».

Позивач звернувся з позовом до Національного банку про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі та грошової компенсації моральної шкоди.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема, визначивши розмір грошової компенсації в сумі 100 тис. грн. Апеляційний суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації, вказавши, що позивач звернувся до суду із цією вимогою з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП.

Своєю чергою, КЦС скасував постанову апеляційного суду в цій частині та стягнув із НБУ компенсацію моральної шкоди в розмірі 6 тис. грн.

КЦС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Проте позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (п.1 ч.1 ст.268 ЦК).

Тож, КЦС дійшов висновку, що спір у цій справі стосується відшкодування грошової компенсації моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав і, тому на цю вимогу не поширюється позовна давність, передбачена ч.1 ст.233 КЗпП в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.