Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. 

Стаття 119 КЗпП не містить норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки, визначеною законодавством про працю.

Згідно зі статтею 6 Закону України від 15.11.96 N 504/96-ВР "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Ураховуючи зазначене, щорічна основна відпустка надається працівнику як компенсація за виконання посадових обов'язків протягом відпрацьованого періоду часу. Тому після демобілізації і повернення до виконання своїх повноважень працівник має право на щорічну основну відпустку.

Отже, працівники, зазначені у частині третій статті 119 КЗпП, у період проходження військової служби, не набувають права, зокрема, на щорічну основну відпустку у роботодавця, в якого вони увільнені від виконання обов'язків, передбачених трудовим договором.

Лист № 4706-05/14490-07 від 03.04.2023