За загальним правилом, роботодавець самостійно може визначати коло відомостей (об'єм інформації), що становлять для нього комерційну таємницю (ч. 1 ст. 36 ГКУ), зазначає ЛІГА:ЗАКОН. Так, під комерційною таємницею розуміється інформація, яка:

• є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить,

• має комерційну цінність та

• була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ч.1 ст. 505 ЦКУ).

Таким чином, це може бути будь-яка інформація про структурну організацію компанії, фінансові показники, постачальників, клієнтів, умови контрактів, бізнес плани тощо.

Зазначене вище підтверджується позицією Верховного Суду у cправі № 910/1759/19: «Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Елементи та складові системи правового захисту комерційної таємниці мають бути задіяні та використані в повній єдності та взаємодії для можливості уникнення витоку відомостей, які складають комерційну таємницю».

За законодавством, комерційна таємниця є об'єктом інтелектуальної власності — майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно, з метою уникнення негативних наслідків, які можуть бути пов'язані із витоком інформації, важливим є чітке встановлення режиму комерційної таємниці, що може включати наступні мінімальні заходи:

1. Включення положень про захист комерційної таємниці до трудових договорів (контрактів), посадових інструкцій, договорів з контрагентами.

2. Підписання договору із працівниками про нерозголошення інформації (non-disclosure agreement), який, зокрема, міститиме застереження щодо чинності відповідних положень протягом існування трудових відносин та певний період часу після їх припинення.

3. Визначення чіткого переліку інформації, що становить комерційну таємницю.

4. Затвердження локальних політик/процедур про комерційну таємницю, які відображатимуть порядок використання та поширення такої інформації, що до неї належить, а також відповідальність працівників за неправомірне розповсюдження комерційної таємниці.

5. Надання робочих комп'ютерів працівникам, які працюють дистанційно або встановлення вимоги здійснювати роботу на хмарних сервісах без збереження такої інформації на особистому комп'ютері, наприклад, за допомогою Google Disk. Встановлення програмного забезпечення, що унеможливлює роботу шкідливих програм.

6. Встановлення обов'язку обмежити доступ до робочого комп'ютера третіх осіб, зокрема шляхом встановлення пароля або іншого коду доступу, заборони використовувати домашні принтери для роздрукування робочих матеріалів.

При цьому, у судовій практиці прослідковується підхід, за яким проста наявність Положення про забезпечення комерційної таємниці або Переліку відомостей, що є комерційною таємницею, не є достатніми заходами щодо її захисту. Зокрема, у справі № 372/4550/19 працівником нібито було розголошено комерційну таємницю, однак, під час вирішення спору, роботодавець все ж таки не зміг надати будь-яких доказів щодо ознайомлення працівника (під особистий підпис) з відповідними документами, які регулюють режим комерційної таємниці в компанії. Відповідно, важливим є запровадження цілісної моделі захисту комерційної таємниці, що дозволить захистити компанію від витоку інформації.

Яна Вергун, юрист ЮФ «Правовий Альянс»

Дарія Гулевська, молодший юрист ЮФ «Правовий Альянс»